Сторінка:Франко І. Boa Constrictor (1907).pdf/142

був до Львова, Герман не видержав і вже сам, без його проводу спустив ся в одну яму, на яку чомусь мав велику надїю. Ся яма лежала на самім краю його парцелї і припирала безпосередно до громадської толоки, якої окружна власть чомусь не позволила продавати нїкому. Германови від самого початку „воскової горячки“ видало ся, що тут, під сею голою толокою, декуди зовсїм лисою, а декуди в видолинках порослою тернами та песьою травою, тут, у низу мусять лежати богаті скарби, які природа заздрісно ховає від людського ока. Він велїв копати яму так близько своєї границї, як тілько дозволяв урядовий припис, і стратив на ту саму яму, доведену до 80 сяжнїв, уже кільканацять тисяч, але доси зовсїм безплодно. Та Герман не тратив надїї і отсе другий чи третїй раз надїв на себе ріпницьку блюзу і велїв спустити себе помалу в низ, по дорозї скрізь обмацуючи цямрини, чи де не загнули ся під напором воску, нюхаючи на всї боки, стукаючи та гукаючи, чи не почує щось такого, що навело б його на щасливий слїд. Та нї, яма була глуха й нїма, не давала нїякого знаку. Ось Герман уже опинив ся на днї і важко дишучи почав лямпкою осьвічувати, шпортати та обнюхувати стїни. В ушах його шуміло — знак, що воздух у ямі був спертий. Та нї, не те лишень! Звідкись очевидно віяло холодним ґазом! Мав би се бути який знак? Герман ще раз похилив ся до стїни, з якої йшов той ґаз, ще раз наблизив до неї лямпу, і побачив у нїй тоненьку як нитка розсїлину, що зиґзаковатою лїнїєю скісно бігла з низу в гору і губила ся в пітьмі. Він притулив ся до тої розсїлини і почув зовсїм виразно: дме з неї вонючий дух!