лежав без ужитку; закупив їх у недогадливих нафтярів по дуже низькій цїнї і пустив свою фабрику в рух. Товар пішов над сподїванє добре, замовлень приходило чим раз більше, і з Нїмеччини, де якась велика спілка капіталїстів заходила ся увільнити нїмецький торговий ринок з під американської переваги, і з Росії. Ходило тепер о можливе збільшенє власної продукції воску та о можливо дешеве закупуванє його у инших фірм, поки цїна сирівцю не підскочить, і тут Герман розвинув дїяльність з тою енерґією, яка характеризувала його за молодших лїт. Він перенїс ся до Борислава, день у день бігав по всїх маґазинах, наглядав усї ями, в яких докопано ся воску, переводив сотки дрібнїйших і більших умов на його доставу і силкував ся зібрати весь сей артикул у своїх руках. Приходилось пару разів розбивати готові вже консорції капіталїстів на будованє нових рафінерій, приходилось перетягати на свій бік, навіть приймати до спілки з собою деяких властивцїв, що в своїх ямах натрафили на значнїйші воскові жили, а при тім треба було дбати про скорий транспорт матеріялу і про тисячні дрібницї, які надавав сам хід роботи. Герман постарчав усьому, був скрізь, де насувала ся якась трудність, і ще знаходив час лазити особисто по ямах та дослїджувати при помочи спеціялїста-ґеольоґа, спровадженого зі Львова, де би можна надїяти ся богатших покладів воску. В тій ненастанній біганинї, в тім напруженю всїх своїх духових і фізичних сил він почував те задоволенє, що одно може заповнити житє живим змістом, а дати йому змисл і мету.
Одного дня, коли „пан інжінєр“ уже виїхав
