Минуло декілька місяцїв. У Бориславі знов починав ся оживлений рух. По десятилїтнїй „нафтовій горячцї“, що якийсь час почала вже була притихати, почала ся воскова горячка. Бориславська нафта стратила деякі ринки на заходї, виперта звідси американською; Угорщина виключила у себе галицьку рафіновану нафту і побудувавши свої рафінерії брала з Галичини лише сирівець. Доходили чутки про величезні нафтові жерела за Кавказом і про те, що спілка заграничних капіталїстів робить величезні приготованя до експльоатації тих жерел на таку скалю, про які доси не марив нїхто анї в Европі, анї в Америцї. Галицькі нафтярі похнюпили ся і не ждали собі добра від такої конєктури, обмежували продукцію боячи ся краху. Але віск земний не мав конкуренції. Завдяки працям бельґійського хеміка Ван Гехта спосіб його чищеня і приготовуваня для фабрикації сьвічок був удосконалений і віск пішов у гору. Германови Ґельдкремерови пощастило законтрактувати Ван Гехта на директора для великої рафінерії воску, яку він збудував біля Дрогобича, і він розпочав фабрикацію сего нового товару на великі розміри.
Йому вдало ся закупити в Бориславі значні засоби сирого воску в тих маґазинах, де він
