мету і стараєть ся осягнути її, хоч би кілько його людий упало, так само й він при своїх промислових спекуляціях. Дбати про якусь особливу забезпеку робітників, про те, щоб стїни ям були солїднїйше оцямбровані і не валили ся, він не вважав себе в обовязку. Най про се дбає полїція! Як вона накаже, то я й зроблю, а так на що менї зайвого кошту? А робітники все знайдуть ся.
Ось зміна шихти. Зазойкали дзвінки по кошарах, і з ям почали витягати копачів. Вони були звичайно цїлі мокрі від поту і виринувши на сьвіт довго видихували ся після задухи, яка не вважаючи на помпованє повітря з гори стояла особливо в глубших ямах. Біля ям іде гамір, дехто жартує собі з тих, що вилїзли, а ті, що тепер на черзї, приготовляють ся йти на низ.
— Glück auf, товариші! — гукають їм ті, що лишають ся на версї, і звільна ями знов проковтують тисячі людий.
— Glück auf! — повторяє й собіж Герман. — Так і треба! Нехай ідуть, нехай коплють і викопують се жерело сьвітла! І їм самим з часом яснїйше стане в їх безпросьвітній пітьмі. А в тім стане чи не стане, для мене головна річ розвій моїх дїл.
— Тате, — озиваєть ся Дувідко, — а по що тобі так убивати ся при сих дїлах?
— Як то по що? — дивуєть ся Герман. — Хиба тут може бути питанє?
— Я не бачу нїякої цїли. Менї обридливо дивити ся на се.
— Що ти розумієш! — мовить Герман. — Ти нїяким дїлом ще не займав ся, то й не знаєш, як воно захапує чоловіка. Хоч би він
