Сонце починало хилити ся з полудня. Його горяче промінє сипало ся іскристим дощем на бориславське підгірє, розсипаючи ся по сугорбах сїрої глини, видобутої з глубочезних ям, розпалюючи тонкі, дротяні линви навинені на корбах, заломлюючи ся і мигтячи всїми фарбами веселеки на калюжах густої кипячки. Тягло душним, нафтовим сопухом. Мелянхолїйно поскрипували корби, якими спускано робітників у глубінь або добувано з низу леп у кіблях. Поміж ямами вештали ся тут і там дозорцї; біля корб стояли робітники і раз у раз то згинали ся в низ, то підіймали ся в гору, крутячи корбами; вся праця заховала ся в глубінь землї, там у тїсні, темні ями, де блимали лише маленькі лямпочки, а заморока глухо булькотїла в підземних жилах.
Тут і там поміж ямами здіймали ся кошари або великі шопи, що були складами робучих знарядів та добутого матеріялу. Тут звичайно й самі робітники спочивали дожидаючи своєї черги — йти в яму. Робили день і ніч, на „шихти“, кожда шихта по шість годин. Виробивши шихту одні робітники виходили на верх, а инші йшли на їх місце на дно. При корбі один робив звичайно три шихти, тобто 18 годин без упину; молоді хлопцї, яких найчастїйше уживано до сеї працї, в перших днях блювали від за-
