ніж звичайно, — в його касі починає показуватися недобір, — робітники коштують багато, бо косовиця настала, а тут контракт з різними фірмами кінчається. Правда, при належній натузі можна ще дігнати хибу, — треба лише найняти більше робітників і відкрити два закопи, які недавно мусів закрити через недостачу рук. Але що ж, — це також ризико. Ану ж у закопах покажеться жила води, — а це річ дуже легка, і так уже декуди слезить вода у штольнях. Тоді пропала робота, і треба довгого часу, заки воду вичерпати. На нафту нічого й надіятися, бо й джерела вже майже вичерпані, та й воно, зрештою, не виплачується, не видержує конкуренції з заграничною. Лихо! От якби так тепер порядну жилу воску надибати, — то це би якраз помогло!
Але тут Герман зупинився. Його переслідувала вже від тижня думка, що щастя починає відвертатися від нього, — а тепер він знову щастя просить — за жилу воску! Пуста просьба! Жили не добуде, недобір буде побільшуватися, — вода заллє закопи, контракт пропаде, — все, що він через тільки роки з такою мукою, грижею, працею і гарячкою назбирав і нагромадив докупи, — все пропаде, розслизнеться, розвіється, мов порох на вітрі, — бо щастя відвернулося від нього! Так, воно відвернулося, — він у цім сильно переконаний. Він знає з досвіду, що поки чоловікові щастя сприяє, поти тіло його сильне, мов залізо, нерви тверді, мов сталь, думка ясна і певна себе, — поти цілий чоловік подібний до блискучої гострої стріли, випущеної з лука, що з свистом летить просто до цілі. Герман був колись — недавно ще — такою стрілою! Але нині він не той! Нині він дразливий, змучений, — нині грижа їсть його серце, з'їдає його силу, бентежить його думку, — нині щастя покинуло його, відвернулося від нього!
Такі невеселі думки шибали по голові Германа. Він і не зчувся, коли став перед першим своїм закопом. Кошара з дощок і різаних стовпків розсілась над ямою, мов сіре циганське шатро, — всередині було брудно і душно, хоч кошара не зачинялася ніколи, усякого, хто знадвору входив до неї, померк хапав за очі; аж по довшім часі можна було до нього привикнути і розглянути добре все, що всередині находилося.
Герман увійшов.
Ріпники йнощо пополуднували і бралися до роботи. Їх було чотири, — самі молоді парубки. Один давно вже стояв при млинку і млинкував свіже повітря до ями. Поки цього не зробити, не можна лізти в глибінь. Два другі при-
