деякий селянин почав сваритися або проклинати, він, сміючись, витручував його за двері. Таким способом Герман дороблявся. Про його гроші не знав ніхто, і всі вважали його простим наємником. У свого господаря він повнив зимою всяку службу і немало нераз натерпівся від його жінки і від інших жидів усякої сварки, а то й биття. Одначе він хилився перед ними і таїв у собі злість.
Само собою розуміється, що таке життя йому швидко збридло, і що він ждав весни, як спасення душі. Навесну відкривався для нього свобідніший світ, а життя в Бориславі, хоть нужденне і невигідне, все таки якось швидше і веселіше збігало серед сміху і жартів інших либаків. Але не того бажав Герман. Він пізнав ціну грошей у нужді, пізнав, що без них жити лихо, що вони одні можуть визволити його від тої нужди, погані і приниження, які так часто мусить тепер терпіти. Поволі в його душі розгорялася страшна гарячка, сліпа жадоба грошей заглушувала всякі інші чуття, закривала перед його очима всі перепони і манила його тільки одною метою — багатством. Він з тривогою беріг свої гроші, заощаджені в днях недостатку з Іцкової спадщини і либацького промислу, рахував їх щотижня, ховав, як найдорожчу надію, і не пробалакався за них ні перед одним товаришем, боячися, щоб вони не всилували його якнебудь пропустити їх. Але він знав, що гріш лежачи не росте, для того обзирався пильно довкола, ловив усякі слухи, розпитував незначно про корисні „ґешефти“.
Ґешефт незадовго лучився. Уряд почав будувати в Дрогобичі військове депо і шукав доставців на різні будівничі матеріяли. Часи були бідні, доставців зголошувалося небагато, а уряд, хотячи приспішити справу, поставив легкі й корисні умови. Того тільки треба було Германові. Він найнявся достачувати дерева і вапна, але його власних грошей на те далеко не доставало. Він крутився, мучився, кидався сюди-туди, але надармо. Посторонньої помочі годі було надіятись, і Германові недалеко було до того, щоб стратити все дочиста та йти знов либати кип'ячку до Борислава. Несподівана, хоть і не зовсім для нього щаслива приключка вирятувала його цим разом.
Чоловік, у котрого пробував Герман кілька літ, дізнавшись, що його слуга, простий либак, взявся урядові достачувати матеріялів до будівлі, зразу вухам своїм не повірив, відтак розсміявся, — вкінці, видячи, що Герман не на жарт таки заходиться коло роботи (і кавції кількасот ґульденів
