раз, що це за сила пре наверх той жовтавий, гострий плин, і де є його джерело. Він думав собі, що якби добувся до самого джерела, то тоді аж міг би розбагатіти. Але його товариші балакали частенько, що це так тільки — земля „потиться“, що джерела ніякого Герман не добуде, бо його й зовсім нема, а щодо збагачення, то може ще добрий час заждати. Герман не любив тих насмішок і покинув говорити, а далі й думати про нафтові джерела.
Тимчасом і не добуваючися до джерел, він умів тягнути зиск з того, що було. Не довго двигав він кип'ячку на коромислі до Дрогобича і швидко побачив, що воно — погана річ. Але в нього були гроші, — пощо йому мучитися, коли можна й самому собі полегшити і ще від других скористати. Ось він, змовившися з іншими либаками, купив за свої гроші коня і візок, щоб возити кип'ячку до Дрогобича. З того вийшла потрійна користь для нього. Раз те, що не потребував щодня двигати коновок до Дрогобича на продаж, бо міг возити їх, та й то що другиЙ день, — тим самим і часу менше тратив і міг більше улибати, — а ще й другі либаки давали йому для перевозу і продажу свою кип'ячку, а за кождих п'ять коновок їх кип'ячки додавали шосту для нього. Кінь не потребував також багато, бо за коновку смаровила, якого самим ніколи було налибати, селяни давали Германові сіна і ще не боронили йому поставити коня з візком якийсь час під своєю шопою.
Так воно йшло кілька літ, а за той час Германів капітал не тільки не розтратився, а при його зручності і хитрості майже взатроє виріс. Він за той час жив дуже нужденно і ощадно: не пив нічого, окрім води, їв мало і погане, і тому й сила його, при нездоровім повітрі серед багна, почала падати. Але Герман не дбав про те. Жадоба грошей чимраз сильніше опановувала його, — чимраз частіше він думав над тим, яким би тут способом розбагатіти. Зимою він сидів у Дрогобичі, — звичайно в того таки жида, що вліті купував у нього наливану кип'ячку. Це був не старий іще, сухий, поганий жид. Він торгував маззю, мотуззям, заліззям і всякою всячиною, що потрібна для селян. Герман, пробуваючи в нього зимою, помагав йому нераз торгуваоти, при чім багато йому придалася давня його онучкарська вправа. Жид звичайно назначував ціну за всякий товар, здаючи Германові до розпродажу, а що йому вдалося взяти поверх тої ціни — це його. Розуміється, що Герман не був з тих людей, що для якоїсь там чесности готові самі собі шкоду робити. Він шахрував покупців і дер з них, що міг, а коли нераз