тож малому Германові, що на своїм віку не зазнав ні ласки, ні вигоди, ні пестощів, аж тепер відкрилася нова, ясніша сторона людського життя.
Вже саме життя на чистім, здоровім повітрі було для нього великим щастям. Він, що довгі літа, перші свої літа, душився в затхлім повітрі перелюдненого, нехлюйного передмістя, тепер повними грудьми, розкішно надихувався чистим сільським повітрям, аж йому кров живіше грала в тілі, і світ крутився, мов п'яному. Іцик приладив йому вигідне леговище, сухе, тепле, чистеньке, — і Германові той тапчаник з простим сінником і старою бекешею, замість ковдри, видавався Бог знає якою пишною постіллю, мабуть, тому, що й у його опікуна не було ліпшої. Страву варив сам Іцик, а малий Герман помагав йому, як міг, — та хоть нераз і не зовсім смачно зладжена, вона смакувала їм якнайліпше, бо була приправлена голодом.
Загалом сказати, Іцик поводився з Германом, як з рівним собі, а, бачачи його зручність і справність, радився з ним, мов зі старшим, перед усяким ділом. Сама його натура, добра та податлива, не приводила йому й на голову думки — взяти твердо в свої руки хлопчака, призвичаювати його до безоглядного послуху, як це люблять робити інші опікуни, що, хотячи ніби наломити свого вихованка на добру дорогу, приб'ють і приголомшать бідну дитину доразу, а коли воно, тумановате і позбавлене власної волі й живости, улягає без супротивлення їх забагам та безглуздим наказам, хваляться, що „ось то ми, порядок у нас мусить бути“, а ні, то, на додаток, кидають дитині в лице своїм хлібом: „На чиїм візку їдеш, того пісню співай!“.
Зимою Іцик почав учити Германа читати й писати, розуміється, по-жидівськи, бо інакше й сам не вмів. Наука йшла досить тупо. Герман виріс у обставинах так некорисних для розвитку духових здібностей, що лиш вроджена завзятість могла помогти йому побороти початкові труднощі. Його ум, бистрий і похопливий у щоденнім житті, у звичайних річах, при науці показувався таким тупим, непам'ятущим і неповертливим, що навіть терпеливий і добродушний Іцик нераз лютився, кидав книжку і на кілька годин переривав лекцію. Одначе, не вважаючи на його терпеливість і Германову пильність, вони через зиму не дуже далеко зайшли при неприступнім, механічнім способі науки.
Зате, як прийшла весна, настало тепло, погода, — от тоді почалося життя для Германа! Іцик запрягав конячку до візка, накуповував у місті всілякого подріб'я, якого потре-
