самостійну державу, що грозила Царгородови, простягала руку по Болгарию, мала зносини з Нїмцями, приймала в Київі французькі посольства і віддавала свою князївну за французького короля. А по 400 лїтах такого державного житя, коли у нас почало заносити ся і на витворенє власної просьвіти, школи, письменства і всего того, що робить купу людий цивілїзованим народом, на нас спадає грім із ясного неба, монґольські орди, і розбивають зачатки нашої цивілїзациї і кидають нас на довгі столїтя в кут, у пітьму, в неволю та залежність.
І те не лиш у нас так. Коли Колюмб відкрив Америку і Европейцї почали забирати в свої руки той „новий сьвіт”, прийшли в такі країни, що були скупо заселені напів дикими людьми і покриті віковічними лїсами, а в тих лїсах віднайшли руїни величезних будівель, камяних палат, храмів, покритих штучними різьбами та оздобами. Хто, коли жив там, коли й через що запустїли ті сторони? — сього не знали місцеві дикуни, се лишило ся загадкою на віки. На Тихім Океанї віднайдено острови зовсїм безлюдні, покриті штучними, величезними різьбами, що вимагали працї многих і многих поколїнь. Ті поколїня працювали а потім із усїм своїм знанєм, досьвідом і надбанєм щезли, полишаючи лиш ті камяні памятки свойого бутя. По що? Кому?
Певно, поступ був і на тих далеких островах і в тих пралїсах, але він погостювавши тут, покинув сї сторони і вони запустїли. Значить — спитає дехто, — чи справдї воно на сьвітї все йде до лїпшого?
Та не лише в таких річах, як будівлї, оздоби, богацтво бачимо в людській істориї то тут то там упадок, руїни, цофаня. Бачимо се також і в справі духових набутків, умілости, штуки та науки. То ще не велика біда, що нинї люди не будудують таких будинків як єгипетські пираміди, не вміють вирізувати з мармуру таких статуй, як вирізували Греки, — без сього поступ може йти наперед. Важнїйше ось що.
Півтора тисячі лїт перед народженєм Христа жив у Єгиптї цар Аменофіс IV. Ще до недавна історики майже
