людий, як їм жило ся за панщини, то не один відповість по щирости: „Ой синоньку, говоріть що хочете про ті часи, а таки тодї лїпше було як тепер! Не було такої драчі, податки не були такі великі, не було так тїсно на людий. Хоч бувало чоловік і витерпить не одно і намучить ся на панщинї, а прото жило ся якось простовільнїйше, безпечнїйше. Не було такої жури по хатах, нїхто не чував за ті здекуциї, лїцітациї; жиди не мали такої волї над чоловіком, а хто був працьовитий, панське відробив порядно тай за своє дбав, той жив як у Бога за дверми”. Я сам нераз чував від старих людий такі поговорки і мушу признати, що в них є — певно, не вся правда, але троха правди.
Як із тою нашою панщиною, так із усїм людським поступом. Люди йдуть наперед, то правда, знаходять по дорозї все щось нового, але часто й гублять не одно таке, за чим пізнїйше мусять жалувати. Инодї буває й так, що тратять майже все те, до чого перед тим доробили ся сотками лїт. Зовсїм так, як той, що йде нерівною дорогою, инодї впаде, инодї заблудить і стративши напрям, верне спорий шмат дороги назад.
Візьміть хоч би такі річи. По багнистих надднїстрових лугах, по місцях, куди від незатямного часу стояли лїси, потім квакали жаби, стали потім луки та сїножати, а люди коплючи троха глубші ями, натрафили в ріжних місцях на слїди мурованого гостинця, робленого з грубого, инодї тесаного каміня, що його очевидно спроваджено з далека. Хто, коли, по що будував той гостинець, про який від тисячі лїт люди забули? Нїхто вам сього не скаже. А видно, були люди, що вміли колись так будувати гостинцї і мали за що тай по що класти їх через наші болота. Або ось в Устю над Прутом, у Белелуї та иньших селах дощ виполіскує з обривів від часу до часу золоті монети, а в Михалківцях над Днїстром віднайдено навіть золоті скарби неоцїненої вартости! Розуміє ся, наші селяни, що знайшли їх, не видївши на своїм віцї золота і не знаючи вартости таких річий, попродали ті „бляшки” жидам за пару крейцарів, хоч при лїпшім своїм розумі і якби мали звичай похіснувати та нетиканим зберегти те, чого не вміють оцїнити, могли мати за них тисячі, в десятеро більше, нїж
