дуть по смерти, за гробом. Але иньші мілїони людий у наших часах говорять, що поки там до загробового щастя, а нам треба доложити сил і заходів і розуму, аби знайти хоч яке таке щастє тут на землї.
Так само всї ми знаємо, що й повного громадського щастя, повного, так сказати, раю на землї люди не дібють ся нїколи. Але се ще не рация, щоб ми закладали руки і байдужно дивили ся, як міцний дусить слабого, як богач кривдить та висисає бідного, як одиницї кривдять та руйнують сотки й тисячі людий. Чи буде, чи не буде з того рай на землї, а ми борімо ся з кождим поодиноким лихом, з кождою поодинокю кривдою та дбаймо заразом не лише про те, аби побороти її в тім однім випадку, але також про те, аби по змозї заткати жерело подібного лиха й на будуче.
Колись, перед сотками лїт лїкарі не дуже придивляли ся до поодиноких хороб та болячок, але за те ломали собі голови, щоб винайти такий лїк, який би міг лїчити всї можливі хороби. Вони вже й назву придумали для сього лїку, назвали його з грецька панацея, нїби то все-лїк. Але такого лїку на всї хороби нїхто не винайшов і не винайде нїколи. Позбувши ся мрії про той чудовий все-лїк, почали лїкари докладнїйше придивляти ся поодиноким хоробам, слїдити обяви, що виступають при її погіршеню і при полїпшеню, і звільна назбирали величезний запас спостережень та досьвідів, що тепер називаєть ся медициною. Кожду слабість, кождий обяв старають ся пізнати як найдокладнїйше, а від пізнаня вже недалеко й до вилїченя.
Од таке саме й з тими громадськими, суспільними слабостями, що спадають на людий при поступі наперед. Те, що ми доси роздивили, всї оті ради: повороту до природи, до селянського стану, до бездержавства, заведенє повної спільности — все се такі панацеї, яких не зварить і не приготує нїякий аптикар. Вони бентежать людий, вору-
