лїт люди віднаходили їх на ново. Ми бачили далї, що головною движучою силою поступу є подїл працї; ми вказали далї, що той подїл працї вкупі з вродженою всїм людям неоднаковістю сил, здібностий і вдачі вироджує громадську й осьвітну нерівність, а та нерівність нарештї доходить до величезного противенства між крайньою бідностю одних, та нечуваним богацтвом инших, і то бідністю мілїонів робучих людий і богацтвом невеликої жмінки легкоробів або й цїлковитих неробів. Нарештї ми перебрали найважнїйші думки тих, що силкують ся знайти вихід із того страшного положеня.
Чого-ж шукають усї ті люди?
На се одна відповідь: шукають дороги до поступу, але не такого як доси. Їх не задоволяє сам поступ богацтва; вони питають: а в чиїх руках се богацтво, хто й на що користує ся ним? Їх не задоволяє сам поступ науки і штуки; вони хочуть аби наука і штука були власністю всїх людий, прояснювали їх розум і звеселяли житє. Як бачимо, обік зросту богацтва, науки й штуки зросло також почутє милосердя, любови до людий, справедливости. Люди починають переконувати ся, що само богацтво, сама наука, сама штука не може дати чоловікови повного щастя. На скілько чоловік може бути щасливим у житю, він може се тілько в співжитю з иньшими людьми, в родинї, громадї, нациї. Скріпленє, утонченє того почутя любови до иньших людий, до родини, до громади, до свого народа, отсе основна підвалина всякого поступу; без неї все иньше буде лише мертве тїло без живої душі в ньому.
Повного особистого щастя, не заколоченого нїякими прикростями — чоловік не осягне нїколи; та про те він весь вік старає ся та силкує ся поправити своє житє, усувати прикрости, добити ся щастя. Мілїони знаходять одиноке щастє на землї в тій надїї, що правдиве щастє знай-
