дїдичів (лєнд-льордів), із селян пороблено або пільних робітників, або т. зв. фермерів, тобто арендаторів, що арендують у панів більші або меньші фільварочки чи ферми. При тім головну часть хлїба й живности для себе Анґлія спроваджує з инших країв, так, що селянство та хлїборобство не займає там у громадськім житю майже нїякого місця. Зовсїм не те в Америцї, де на безмежних родючих просторах постають рік-у-рік тисячі нових кольонїй, де продукция хлїба й живности розвинула ся на величезний розмір і де питанє про землю та хлїборобство стоїть мало що не на першім місцї громадської полїтики. Отже Американець Джрдж у своїй голосній книжцї „Поступ і бідність” пробував доказати, що не приватна власність фабрик, але приватна власність землї, се головна причина теперішнього громадського лиха. Земля, се головна основа добробуту й поступу не лише теперішних, але й будущих поколїнь і длятого не повинна бути власністю одиницї, яка би могла її псувати, рабувати та висисати. Суспільність сьвідома свойого інтересу повинна мати сама в руках свою землю, давати її своїм членам на вжиток, але не на власність, а надвишку доходів із неї брати на свою користь, а не лишати в руках богачів та неробів. Яким способом се зробити: чи викуповуючи землю з рук її дотеперішних властителїв, чи позбавлюючи їх від разу державним законом права власности на землю, чи нарештї переймаючи землю на власність загалу зараз по смерти кождого дотеперішного властителя, про се Джордж не потребував довго розписувати ся, бо се залежало би від поодинокого краю і від того, як би там уложили ся обставини.
Думки Генри Джорджа дуже сподобали ся многим людям не лише в Америцї, але також у Анґлїї і в Нїмеччинї. Потворили ся спілки й товариства, що мають метою ширити ті думки словом і письмом серед широких мас убогої
