ливою, непотрібною. Вихованє, маючи на метї виховувати не свобідних людий, але лише пожиточних членів держави, зробились би мертвою духовою муштрою, казенною. Люди виросталиб і жили би в такій залежности, під таким доглядом держави, про який тепер у найабсолютнїйших полїцийних державах нема й мови. Народна держава сталась би величезною народною тюрмою.
А хто булиб її сторожі? Хто держав би в руках керму тої держави? Сього социяль-демократи не говорять виразно, та в усякім разї ті люди мали би в своїх руках таку величезну власть над житєм і долею мілїонів своїх товаришів якої нїколи не мали найбільші деспоти. І стара біда — нерівність, вигнана дверима, вернула би вікном: не було би визиску робітників через капіталїстів, але була би всевладність керманичів — усе одно, чи родовитих, чи вибираних — над мілїонами членів народної держави. А маючи в руках таку необмежену власть хоч би лише на короткий час, як легко могли би ті керманичі захопити її на завсїгди! І як легко при такім порядку підтяти серед людности корінь усякого поступу й розвою і довівши весь загал до певного ступня загального насиченя, з'упинити його на тім ступнї на довгі віки, придушуючи всякі такі сили в суспільности, що пхають наперед, роблять певний заколот, будять невдоволенє з того, що є, і шукають чогось нового. Нї, социяль-демократична „народна держава”, коли б навіть було можливим збудувати її не витворила би раю на землї, а була би в найлїпшім разї великою завадою для дїйсного поступу. З иньшого боку поглянув на річ Американець Генрі Джордж. Маркс звернув головну свою увагу на фабрики й промисл, а села й рільництво полишив якось на боцї. Він жив довгі лїта в Анґлїї і придивляв ся анґлїйським відносинам, а в Анґлїї нема сел анї властивого селянства, там земля здавна перейшла на власність
