робучих рук і мусять тамтим маючим за своє вдержанє віддавати свою працю. А що та людська праця, се жерело всякого богацтва і витворює того богацтва далеко більше, нїж виносить плата робітника, то відси виходить таке, що маючі люди з працї робітників роблять ся все богатшими та богатшими, а робітники, хоч-би й як пильно та богато робили, все лишають ся бідними, все дістають лиш тілько, аби могли вижити. Скасуймо той роздїл між маючими і робітниками, ту стїну, що дїлить робучого чоловіка від знарядів працї, зробімо ті знаряди працї, фабрики, машини, копальнї спільною власністю тих, що в них працюють, то й усунемо головну болячку теперішного ладу, запевнимо всїм людям достаток і рівномірний поступ.
Отсе в головній основі були думки, які дуже розумно і ясно виложив у своїх працях великий социялїст Карло Маркс. Він старав ся показати, як теперішня нерівність маєткова між людьми плине головно з визискуваня працї робітників через фабрикантів; як у тім визиску лежить жерело всїх громадських нещасть та хороб, усеї нужди, зопустя, темноти та кривди. Він силкував ся нарештї доказати, що розвій теперішнього порядку, чи би ми сього хотїли чи нї, йде конечно до социялїзму. Богачі, по його думцї не тілько висисають соки з робучого люду, але також помалу пожирають одні одних, більші пожирають меньших, так, як зьвірі в лїсї. Мануфактура пожирає дрібного ремісника й мануфактуру, великий фабрикант пожирає і вбиває (розумієть ся, грошево маєтково та торгово) меньших фабрикантів у своїй околицї, так само як великий купець дрібних купцїв. Із сього виходить, що число тих великих фабрикантів, купцїв, капіталїстів та богачів мусить помалу робити ся чим раз меньшим; рівночасно число бідних, голих, обдертих людий, пролєтаріїв стає чимраз більше. На однім кінцї чим раз більші маєтки, згромаджені
