Та помалу починають показувати ся слїди нової культури: чоловік віднаходить металї, вчить ся витоплювати та перероблювати їх — насамперед бронз (сплав із міди й цини), декуди саму мідь, а на остатку зелїзо. Аж тодї, коли чоловік заволодїв металями, стала ся можливою цивілїзация, став ся можливий перехід від дикого ловецького та печерного стану до рільництва, до стану осїлости, до будованя домів і міст, до твореня держав.
Як виглядало родинне житє того найдавнїйшого чоловіка камяної доби? Дуже тяжко виробити собі про се ясне понятє, бо приклади теперішнїх диких людий, що жиють іще цїлком, або по части в дикім станї, ховають ся по печерах, викрісують камяне оружє і вдягають ся в звірячі шкіри, не може давати вірного образу того прадавного житя диких людий. Деякі вченї догадають ся, що найдавнїйшою формою здруженого житя людий було стадо, де дїти були виключно власностию материй, на яких лежало їх плеканє і виховуванє аж до тої пори, коли вони могли й самі робити те саме дїло, що робили старші. Певне й те, що між такими людськими стадами йшли ненастанні війни, що дикий чоловік не розбирав богато, чи вбиває дикого звіря чи иншого чоловіка з иньшого стада і їв з однаковим апетитом мясо як одного так і другого (первісне чоловікоїдство). Можемо також догадувати ся, що найдавнїйший чоловік не мав нїякої віри, не хоронив своїх мерцїв, але або пожирав їх сам, або викидав їх диким звірям; на се наводить нас та обставина, що кости найдавнїйшого чоловіка стрічають ся дуже рідко і то не в жадних гробовищах, але або в намулах рік, або в ямах помішані з кістьми зьвірів, що служили стравою тим диким людям; трафляєть ся й так, що людські кости з ніг і рук, у яких був шпік, знаходять ся або розлупані та розбиті, або надпалені — виразні слїді, що се відпадки чоловікоїдної кухнї.
Хто каже „поступ”, той каже одним духом дві річи. Одно те, що все на сьвітї зміняє ся і нїщо не стоїть на місцї, а друге — друге не так певне, більше питанє нїж твердженє: чи зміняє ся на лїпше, чи на на гірше?
