де в чому близші до костий нинїшних великих малп, нїж до костий нинїшнього чоловіка. Той давнїй чоловік був зовсїм дикий, жив у лїсах та вертепах, пізнїйше по печерах та яскинях, повироблюваних водою в берегах рік та скалистих горах. Він живив ся лїсовими плодами та мясом зьвірів, яких йому вдавалось убити чи то деревляним кієм, чи каменем. Минули знов довгі тисячі лїт, поки чоловік навчив ся з річного каміня, головно з кременю, викрісувати найпростїйше оружє: вістря до сокир, молоти, вістря до копій та стріл, скребачки до обдираня мяса зі шкіри. Оттаким нужденним оружєм послугував ся чоловік у своїй боротьбі зі звірями, вбивав їх, пік на огнї й їв, а з їх шкір робив собі одежі, вживаючи до шитя скручених зьвірячих кишок і ігол або шил із зьвірячої кости. Се була найстарша доба людського житя на землї; так звана доба лупаного або кресаного кременю. З иньших слїдів, віднайдених ученими людьми, можемо догадувати ся, що та доба нужденного дикого, лїсового та печерного житя чоловіка тревала десятки тисячи лїт, певно далеко довше, нїж усе пізнїйше цивілїзоване житє, про яке маємо певнїйші сьвідоцтва.
В такім дикім станї жили люди по ріжних сторонах сьвіта; слїди їх знайдено по всїй Европі і в Африцї, прим. у Єгиптї глубоко під останками пізнїйших будівель, у Азиї глубоко під руїнами найстарших міст; знайдено їх і в нашім краю, і ми подаємо тут декілька малюнків, щоб ви самі побачили, як то виглядали початки того, що тепер називаємо людським поступом.
Протягом довгих тисяч лїт чоловік набирав ся вправи, досьвіду, вмілости. Він привчив ся уживати на своє оружє иньшого каменя, мякшого від кременю, та за те такого, що його можна було краще обробити, вигладити, виточити. І ми маємо вже новий образ, висшій ступінь людського розвою, поступ супроти стану першої дикости — добу гладженого або точеного каменя. Сокири, вістря стріл, молоти, вістря спис із такого гладженого каміня, обік них ігли та шила з кости, оздоби з раковин (мушель) або зьвірячих зубів — отсе головний спряток того чоловіка.
