власність одного чоловіка! І коли сей один має такі, направду незлїчені скарби (як би хтів один чоловік перелїчити стілько срібняків, то мусїв би лїчити пару сот лїт), то иньші мруть з голоду, не мають крейцарика на молоко для хорої дитини, мерзнуть у зимі без одежі та тулять ся нічю попід мостами або в пустих будовах, по пивницях та ямах!
Щож воно таке? — спитаєте. Щож се за поступ, що з усїм своїм шумом і гуком, з усїми науками і штуками, цїною тисячлїтної боротьби, мілїонів жертв і моря пролитої крови допровадив людий аж до такого раю? Чи варто-ж було добивати ся його і чи варто працювати для його піддержаня, для дальшого людського розвою, коли він іде такими блудними дорогами?
Отсе ми дойшли до найтяжшої рани нашого теперішнього порядку. Величезні богатства з одного боку зібрані в немногих руках і страшенна бідність з другого боку, що дусить мілїони народу. З одного боку неробство, що привикло жити з працї иньших і навіть думати не потребує само про себе, а з другого боку тяжка, чорна, ненастанна праця, що оглуплює чоловіка, не даючи йому думати нї про що иньше крім кавалка чорного хлїба. З одного боку пишний розвій науки, штуки та промислу, що витворюють скарби і достатки нїби-то для всїх людий, а з другого боку мілїони бідних та темних, що жиють ось тут обік тих скарбів, незнаючи їх і не можучи користати з них. Нерівність між людьми нїколи не була більша як власне в наших часах, коли думки про рівність та демократизм непохитно запанували в головах усїх осьвічених людей.
Щож воно таке? — запитують себе найрозумнїйші і
