зграю слуг, цуґові конї, живе в достатку, про який навіть думати не сьміють ті там чорнороби в селї. Супроти нього всї вони, і богачі сїльські і халупники — однакі бідаки, голота, хлопство. Але станьмо на хвилю на його становищі і погляньмо висше в гору. І у нього є сусїди — иньші дїдичі: ось пан на цїлому ключи або на кількох ключах, маґнат, що має 50 або 100 тисяч морґів, простори, що вистарчили би на утворенє невеличкого князївства; а онде дїдич-худопахолок; що сидить на одному селї, задовжений по вуха, як то кажуть, сидить у жидівській кишенї. Чим він супроти того маґната, як не мізерним халупником супроти богатого ґазди! Та бо й той маґнат дуже часто, коли Бог не дав йому доброї господарської голови, мусить заглядати до чужої кишенї, до банків та банкирів, через яких руки день у день перекочують ся суми, що вистарчили би на закупленє двадцятьох таких маєтків, як його. Над кождого пана є ще старший пан, тілько що там, на самім вершку, де котять ся мілїони, чоловік із пана робить ся слугою того маєтку, невольником гроший, які опановують усю його силу й волю, мов якийсь злий дух.
Табо й того ще не досить! Деякі дикуни знають числити лише до двацять (усї пальцї на людськім тїлї), а на дальші числа мають лише одно слово: дуже богато. Стародавні Греки числили звичайно лише до 10.000, а далї, то усе у них було „мірія” — дуже богато. Ще й стародавні Римляни не мали ясного понятя про мілїон. Видно, що їх богачі не дочислювали ся в своїх маєтках так далеко. Нинї маємо мілїярдерів, таких богачів, що числять свої маєтки на сотки мілїонів. Мілїярд! Легко сказати! А поклади ту суму нашими банкнотами на тік просушити, то треба би тока на кілька квадратових миль. А напакуй її нашими срібними двокоронівками на ваґони, то ваґони займуть штреку від Коломиї до Заболотова т. є. дві милї. І все те —
