відкопати, відчитати і зрозуміти ті свідоцтва прастарої старовини людського поступу.
Від часу переданя Фенїкійцями початків азийської осьвіти Грекам, починає головне огнище поступу переходити зі сходу на захід, з Азиї до Европи. Але пройшло ще півтора тисячі лїт, поки та Европа, а властиво маленька Греция змогла на стілько поступити на перед, щоб у боротьбі з Азиєю оперти ся єї величезній силї, а незабаром потім і зовсїм завоювати струпішілі вже огнища старої цивілїзациї — Фенїкію, Єгипет, Вавилонію, Ассирию й Персию. Сього доконав один чоловік, Александер Великий, король Македонїї; від тепер грецька осьвіта робить ся тим сонцем, що осьвічує весь сьвіт, схід і захід, мішаючи своє промінє з дотлїваючою загравою старинних азийських та єгипетських огнищ.
На грецкій осьвітї (з примішкою фенікійської, давно вперед переданої Етрускам) виросли й Римляни, народ у осьвітї не далекий, але за те незрівнанний у твореню та фундованю того, чого бракувало до тепер осьвіченим народам, а власне державного житя, основаного не на самоволї володара, жерцїв чи вояків, а на законї ухваленому загалом горожан, на докладнім обмежованю права кождого горожанина і на можности для нього боротьби за захованє і розшированє того права. І ось силою своєї орґанїзациї, Римляни швидко, крок за кроком завойовують Італїю, Ішпанїю, Картаґіну, далї Францію, а потім Єгипет, Малу Азию, Сирию аж по Ефрат, тобто більше меньше всї огнища давньої осьвіти. Всюди вони несуть свою державну орґанїзацию, своє римське право, свою полїцию та свої встанови, але притім шанують властивости кождого народа, його релїґію й мову, позволяють їм розвивати ся, як самі знають. Особливо вийшло се на користь грецькій науцї, що перед тим під опікою наступників Александра Македонського в Єгиптї, Сириї та Малій Азиї розвивала ся невпинно і дійшла високого ступня. Під римським панованєм та наука робить ся спільним добром усього сьвіта: грецькі школи повстають не лише в Александриї, Перґамі та Антіохиї, але також у Римі, Марсилїї і скрізь там, де оселюють ся Римляни.
