злапавши її на морі або знайшовши десь на березї, привезли її до Риму як сьвідоцтво про невідомий заморський край десь на заходї. І подумати собі, як би то інакше була зложила ся людська істория, як би тодїшні Римляни та Греки, йдучи за вказівкою тої аґави, пустились були шукати того берега, де вона росла, переплилиб океан та добрали ся до Америки! Але так воно не мало стати ся; як то кажуть: по бородї текло, а в рот не трапило, — і треба було ще півтора тисячи лїт, поки люди, перебувши довгі віки темноти, упадку, різанини — вирвали ся з старої Европи на ширший сьвіт і з'уміли обняти своїми раменами всю землю.
З усього того, що ми сказали доси, видно деякі цїкаві річи, які слїд затямити собі. Перше те, що не весь людський рід поступає на перед. Велика його частина живе й доси в станї коли не повної дикости, то в станї не дуже далекім від неї. Друге те, що той поступ не йде рівно, а якось хвилями: бувають хвилї високого підойму, а по них наступають хвилї упадку, якогось знесиля і зневіря, знов по явімось часї опадає і так далї. А третє, що той поступ не держить ся одного місця, а йде мов буря з одного краю до другого, лишаючи по часах оживленого руху пустоту та занепад.
На скілько можемо тепер зміркувати, уперве звіяла ся та всесьвітня буря на низинї Мезопотамїї, в сторонї, де спливають ся дві великі ріки Евфрат і Тиґр. Маємо певні відомости,, що там уже на 6000 лїт перед Христом люди вміли будувати цегляні доми і великі міста, храми та укріпленя, і що найважнїйше — що тут власне винайдено уперве письмо, яке дало людям можність передавати досьвіди й знанє одного поколїня потомним. Відси пішла та хвиля разом зі знанєм письма на два боки — на захід, до Єгипту, де коло р. 4000 перед Христом повстає сильна держава і нове, велике огнище цивілїзациї, і на схід до Індиї та Китаю, у яких завязки цивілїзованого житя сягають трьох або півчетверта тисяч лїт перед Христом. Троха
