сонце обертає ся довкола землї разом з цїлим небом і з усїми звіздами, але навпаки, земля є мала порошина супроти тамтих небесних тїл і разом з місяцем та иньшими планетами бігає довкола сонця. Було се величезне наукове відкритє, що моглоб було мати безмірні наслїдки в житю всїх осьвічених народів, як би тим ученим Грекам було вдало ся вияснити та розширити його скрізь. Але вони не з'уміли сього зробити, їх висьміяно, їх писаня та обрахунки були забуті й затратились, і треба було ще півтора тисячи лїт, заким люди по довгій і тяжкій блуканинї дійшли до тої самої цїли. Нинї думка про те, що земля не є осередком сьвіта, а тілько дрібненькою порошинкою серед иньших тїл небесних і разом з цїлою купою подібних до неї дрібних брил бігає довкола сонця і разом із сонцем летить кудись у необмежену далекість сьвітового простору, — ся думка є тепер основою новочасної науки, і то не лише науки про сонце й тїла небесні, але також науки про чоловіка й його становище в сьвітї.
Візьмімо ще третий приклад того, як то людский поступ инодї нїби цофає ся в зад, спочиває довгі віки, аби потім обхідною дорогою дійти до тої цїли, при який давно-давно був уже, здавало ся дуже близько. Знаємо, що ледве 500 лїт тому люди переконали ся доочне, що наша земля не плоска тарілка, а куля. Стало ся се тодї, коли Колюмб відкрив Америку і коли сьміливий Ішпанець Магалїєнс (Маґелян) перший обплив землю довкола.
Відкритє Америки було дуже важною подїєю в істориї людського поступу, було початком того прискореного розвою, який називаємо „новочасною добою людськости”. А проте нинї нема сумнїву, що Америка, а бодай деякі части, були звісні Европейцям на пару сот лїт перед Колюмбом.
Ще в XIII. віцї по Христї нїмецькі племена тзв. Норманцїв пускали ся з найдальше на північний захід висуненого европейського острова Ісляндиї на захід і знайшли там простору країну, покриту зеленими шпильковими лїсами. Вони за того й назвали її „Зеленим краєм” або Ґренляндиєю, позакладали там численні оселї, міста, побудували церкви, навіть мали там єпископства і школи. Далї
