Що під час розруху цїлого
Лежав простертий на земли.
Він був блїдий як труп, трусив ся,
Немов підтятий; з під повік
Полумертвий вже зір світив ся,
І ледви чутно він прорік:
„Пан жартував, мов батько добрий
З дїтьми, їх вірність трібував!
А чи і з Богом теж для проби
Невинно пан пожартував?
І то був жарт, що боже свято
Пан знїс, що церков нам запер?
І то був жарт, що так завзято
Без суду і без права взято
Мене й замучено тепер?”
„Все те був жарт. За жарт той, пане,
Я скаргу перед божий суд
Заношу. Нинї ще там стане
Мій дух, а твій нїм рік сей кане
У вічність — теж туди позвуть.
Добро твоє в злодїйські руки
Піде, й слїду не буде знать
Твого бутя, сини і внуки
Сей жарт твій будуть проклинать!”
Сї нї то грозьби, нї проклони,
Мов крила чорної опони
Світ панови заволокли.
Він затремтїв стиснувши зуби,
Сторінка:Франко Іван. Панські жарти (Нью-Йорк, 1919).djvu/96
Цю сторінку схвалено
— 96 —
![](http://upload.wikimedia.org/wikipedia/commons/thumb/5/51/%D0%A4%D1%80%D0%B0%D0%BD%D0%BA%D0%BE_%D0%86%D0%B2%D0%B0%D0%BD._%D0%9F%D0%B0%D0%BD%D1%81%D1%8C%D0%BA%D1%96_%D0%B6%D0%B0%D1%80%D1%82%D0%B8_%28%D0%9D%D1%8C%D1%8E-%D0%99%D0%BE%D1%80%D0%BA%2C_1919%29.djvu/page96-1024px-%D0%A4%D1%80%D0%B0%D0%BD%D0%BA%D0%BE_%D0%86%D0%B2%D0%B0%D0%BD._%D0%9F%D0%B0%D0%BD%D1%81%D1%8C%D0%BA%D1%96_%D0%B6%D0%B0%D1%80%D1%82%D0%B8_%28%D0%9D%D1%8C%D1%8E-%D0%99%D0%BE%D1%80%D0%BA%2C_1919%29.djvu.jpg)