VI.
Старий був, смирний піп у нас,
Іще з тих давнїх мало вчених,
У Луцьку чи в Холмі свячених,
Що то жили й робили враз
І мужиком, що поглядали
На панський двір прівожно, мали
Для пана лиш низький поклін,
І ненастанно почували,
Що їм чужий, ворожий він.
А пан хоч явно не цурав ся,
Все з далека від них держав ся,
Не сповідавсь, не причащав ся,
А як яке лучилось дїло,
Що змовить ся з попом велїло,