Сторінка:Франко Іван. Панські жарти (Нью-Йорк, 1919).djvu/21

Цю сторінку схвалено
— 21 —


А серед тої колотнечі
Мужик стояв, зігнувши плечі,
Нїмий, слїпий, а всїм грізний.
Бо й як же-ж! Після вікової
Тиші мов ураган страшний
Зірвавсь, і то без нїякої
Причини, й кровію братів
Країну рідну обагрив.

Нї, се аж надто очевидно,
Що тут якась рука брудна
Душі народньої безстидно
Й безбожно в гору підняла
Найдикші страсти, заглушила
Чутя, і тисла і вела
Нетямні руки до удару.

Хоч від тарнівського пожару
Вже рік минув, хоч днї лїчив
Цєнґлєвич в Куфштайнї, Дембовський
Над Вислою в землї десь гнив,
А в Львові голову зложив
На Гицлївській горі Вішньовський,
Проте раз-враз по краю йшла
Якась холодна дрож, трівога
Всї ждали вибуху нового,
Що ранку дякували Богу,
Що ніч без вибуху пройшла.