Сторінка:Франко Іван. Панські жарти (Нью-Йорк, 1919).djvu/137

Цю сторінку схвалено
— 137 —

А капраль крикнув воякам:
„Marsch!”
 „Ну, ви кльопа, путь сторові!”
Комісар крикнув нам на возї.
І швидко з виду скрив ся нам.

 
XIX.

Минули свята. Дивно-дивно
Було нам: вже в робучі днї
Атаман не стає в вікнї,
Не стука костуром, не лаєсь,
На панщину не гонить! В снї
Часом атаман ще ввижаєсь, —
На яві все пішло противно,
Працюють люди по полях
Самі собі, а співи ллють ся,
Сміє ся небо, всї сміють ся,
Полудне — спочивати ляг
Мужик при втомлених волах,
Полуднує і оглядаєсь,
Чи де атаман не зближаєсь;
А в тім згадав, що він свобідний,
І аж під небозвід погідний
Веселу пісню затягнув, —
Урвав, оглянувсь, знов ревнув:
„Гей, пропадай ти, наше горе!
І чорт тобі най матїр поре!”