Сторінка:Франко Іван. Панські жарти (Нью-Йорк, 1919).djvu/131

— 131 —

Всї обнимались, цїлувались
А дзвони дзвонять, не стають!
А молодь бігає мов пяна,
Кричить що сили в кождий кут:
„Нема вже панщини нї пана!
Ми вольні, вольні, вольні всї!”
Ба й дїтвора, що в старших баче,
Й собі вигукує, неначе
Перепелята по вівсї.

А як скінчилась божа хвала,
На цвинтар вийшов весь народ.
І як було нас стілько сот, —
Від разу ниць не землю впала
Цїла громада й заспівала
Величнїй той, хвалебний гимн:
„Тебе, о Господи, хвалим!”
Мов грім зарокотїли з раня
Слова високі, звуки втїшнії, —
Але конець святої піснї
Покрили голосні риданя!
Дарма-б і силувать ся, дїти,
Щоб разказать хоч щось-не-щось,
Що в той день славний довелось
Менї на власні очи здріти.
Народ мов безумів з утїх:
Старі скакали, мов хлопята.
Той пару коників своїх
Цїлує кождого мов брата,