Сторінка:Франко Іван. Панські жарти (Нью-Йорк, 1919).djvu/118

— 118 —

Був звернений і наче й разу
Його не бачив. Гайдучина
Знов в барабан заторохтїв;
Комісар з злости наче рак
Почервонїв. Лиш що хотїв
Пан щось казать, аж над ушима
Його: „З цїсарського розказу!”
Мов ніж по склї заскреготїв.
Пан обернувсь. „А, пан комісар!
Рідкі в нас гостї! Nu, wie geht's?
Давно зі Львова? Вже конець
Їздї? Ну, що там каже цїсар?”
„То є патент цїсарський з тня
Сїмнацятого цвітня, року
Пішучого! І во імя
Цїсарське — с савтрішного строку
У краю панщини нема,
Танини сносять ся й семля
Хлопам дає ся рустікальна,
А тїтичам за право те
Сам цїсар з каси заплате —
То воля цїсаря пуквальна!”

O Sapperment! Warum nicht gar!”
Пан скрикнув, мов змий вкусила.
„Великий цїсар! Царська сила
Над всїми нами! Значить — дар!
Дар для хлопів. Який цар добрий!
Та щоб той хлопський рід хоробрий