Край фірмана гайдук куняє,
А фірман луска батогом.
А з заду — хто се? Боже милий!
Се ж він — комісар, се той сам,
Котрого нїби засадили
У Львові! Дивно якось нам
Зробилось, серце так забилось,
Немов нечувану якусь
Страшну чи радісную новість
Ось-ось почути нам судилось.
Атаман навіть, хоч не трус,
А також став, мов остовпілий,
І тільки буркнув стиха: „Бог вість,
Що се значить! Але мабуть
Се щось негарне”.
Як уздріли
Нас ті, що їхали, так тут
Комісар штовхнув гайдука;
Гайдук жахнувсь отуманїлий,
І мало-мало сторчака
Під віз не впав. Та в мить продухавсь,
Рукою в заушник почухавсь,
Зігнув ся звільна і відгріб
Солому в возї, з під соломи
Щось виняв, мов великий хлїб.
Завите в шмату. Глядимо ми
Й дивуємось. Аж ось гайдук
Злїз з воза, взяв тото до рук,
І через плечі, мов барило
Сторінка:Франко Іван. Панські жарти (Нью-Йорк, 1919).djvu/113
Цю сторінку схвалено
— 113 —
![](http://upload.wikimedia.org/wikipedia/commons/thumb/5/51/%D0%A4%D1%80%D0%B0%D0%BD%D0%BA%D0%BE_%D0%86%D0%B2%D0%B0%D0%BD._%D0%9F%D0%B0%D0%BD%D1%81%D1%8C%D0%BA%D1%96_%D0%B6%D0%B0%D1%80%D1%82%D0%B8_%28%D0%9D%D1%8C%D1%8E-%D0%99%D0%BE%D1%80%D0%BA%2C_1919%29.djvu/page113-1024px-%D0%A4%D1%80%D0%B0%D0%BD%D0%BA%D0%BE_%D0%86%D0%B2%D0%B0%D0%BD._%D0%9F%D0%B0%D0%BD%D1%81%D1%8C%D0%BA%D1%96_%D0%B6%D0%B0%D1%80%D1%82%D0%B8_%28%D0%9D%D1%8C%D1%8E-%D0%99%D0%BE%D1%80%D0%BA%2C_1919%29.djvu.jpg)