Наш пан аж голову підняв,
Коли почув, що три дни тому
Знайомий пан послів спіймав
І під сторожею післав
Не до циркулу, а „до дому”.
„Розумний той, поцтивий Стах! —
Сказав наш пан, — зробив до ладу!
Гальо, скликайте всю громаду,
Нехай у всїх на їх очах
Посли дістануть чоколяду,
Най бачуть і най мають страх!”
Зізвали нас — кого з роботи,
Кого із хат, старих, малих;
Жінок, дїтий нещасних тих
Плєнїпотентів в перший ряд
Велїв пан ставить, хай уздрять,
Як будуть їх батьків пороти,
Нехай і внуків пізних вчать,
Що хлопу пана не збороти.
Ось їх нещасних привели
Повязаних, блїдих, нужденних,
Обдертих, змарганих, струджених.
А як до пана підійшли,
Пан гайдукам дав знак рукою
І крикнув: „В снїг їх! На земли
Кладїть і бийте, поки я
Не скажу: годї!”
І в спокою
