знов завязується перед ним, що щось вихапує йому з руки щітку, обезсилює його мускули — перстень був знов у нього на пальці.
— Ну, не хотів би я в тій хвилині бачити лиць їх обоїх, — промовив Іван сам до себе.
Сила персня зараз відчинила замкнені двері. Іван увійшов до покоїв Ніни. Покої були чистісінькі, всі коштовні оздоби були позабирані.
— Ха-ха-ха! — з болем усміхнувся Іван. — Злакомилися на блискучки і втекли! Ну, певно, швидко вернуться. Піду їм назустріч.
Убравшися гарненько й поснідавши, Іван помаленьку вийшов, сів на фіякра й поїхав у той бік, куди перед кільканадцятьма годинами поторохтіли були Ніна й Едвін. Не проїхав Іван і півгодини часу, на гостинці показався хлопський драбинний віз, а на нім на околоті соломи сиділи Едвін і Ніна. Коли обі колісниці порівнялися одна з одною, Іван зупинив їх і промовив до Ніни, спокійно, як коли б нічогісінько не сталося.
— А не казав я тобі, Ніночко, що це буде зовсім непотрібний захід? Адже ж коли ти хотіла зробити собі прогульку, то можна було сказати мені про це словечко.
— Мовчи, хаме! — в нетямі крикнула до нього Ніна. — Як ти смієш так запанібрат говорити зо мною. Я княгиня, а ти простий мужик.
— Але ж, Ніночко, — з непорушним супо-
100
