як він собі уложив. Господиня збудилася трохи запізно, а заки подоїла корови, поки прилагодила Іванові до торби їду на ввесь день до ліса, поки Іван дігнав худобу з села до ліса, вже сонечко на небі підійшло „на дві коцюби“. Коли Іван зі своєю худобою прибув до вчорашньої смереки, застав там уже всіх інших пастухів. Гринько розповідав їм про муху, показував затичку і всі один за одним притикали вухо до смереки, а послухавши довшу або коротшу хвилину, потверджували, що „славно бестія грає.“
— Ага, ось іде Іван Лінюх! — скрикнув один пастух, побачивши Івана.
— І, як звичайно, останній надлазить! — додав другий.
— А знаєте, — сказав Гринько, — він учора мало що не плакав за оцею мухою!
— Як то за мухою? — запитали всі гуртом.
— Ну так. Під милий Біг мене просив, щоб я її випустив.
— А то чому?
— Або я знаю? Казав, що йому дуже її жаль.
— Жаль йому мухи! Ха,-ха,-ха! Мушачий тато! Мушачий тато! — сміялися пастухи, скачучи довкола Івана й поштуркуючи його з усіх боків.
— Е, дайте йому спокій! — сказав один. — Може то його мати або баба-відьма по смерті
15
