Сторінка:Франко Іван. Без праці (Краків, 1941).djvu/107

Цю сторінку схвалено

— Добре, — скрикнув весело Іван. — Беру вас за слово. Потім я вас притулю!

Жалісливо всміхнувся Бантромій, потрясаючи Івановою рукою.

— Будемо, мабуть, оба тулитися так, як два голі в одній дірявій сорочці. Ну, але ти певно голоден, може б тебе чим погостити? Знаєш що, небоже? Ходімо до княжої пивниці, там у мене в однім куточку є дещо трохи приховано, то побалакаємо не з сухими горлами.

Балакаючи то це, то те, оба вони покріпилися. Бантромій вишпортав бутелечку доброго вина, і вони, сидячи на порожній бочці, балагурили далі.

— Що ж ти думаєш робити, небоже? — питав Бантромій Івана.

— Не знаю ще, — сказав Іван. — Поперед усього я бажав би зробити баронові якогось доброго збитка.

— Ти, баронові? — протягнув голосом Бантромій і видивився на Івана, як на тура.

— Може б йому якнебудь переборщити оцю ліцитацію? — задумчиво міркував далі Іван.

— Ти? Баронові? — лепетів уже майже в нестямі здива Бантромій.

— Так і є! — сказав Іван рішуче. — Це, думаю, буде добре. Знаєте що, дядьку Бантромію, поможіть мені в тій речі, певно не пожалуєте цього.

 

108