чених, як камеї, або — нудитись, спочиваючи лише на деяких живійших сценах.
Серед тяжкої, нудної нераз працї, яку задав собі Фльобер своєю остатньою книгою, він робив собі розривку, уносячи ся фантазиєю в иньші сфери, в иньші часи, й так з'явили ся його „Три оповідання“ — Trois contes, видані 1877 р. і нїчим не злучені властиво, окрім часу написання й певною одностайністю величини — се три образки вирвані з зовсїм відмінних сфер. Перше — „Проста душа“, Un coeur simple — істория сїрого житя служницї, без промінчика якогось людського житя, з французької сучасности. La légende de Saint Julien l' Hospitalier — „Лєґенда про Юлїяна Милосердого“ — середневічний образок, триманий в тонї побожної лєґенди. Нарештї „Іродїяда“, Hérodias, на мій погляд — найлїпша з них: майстерний образ стрічи грецько-римської й семитської культури, на тлї евангельських подїй.
Не вважаючи, що сї оповідання не мають хиб Фльоберової творчости остатнїх десятолїть і не перевантажені так ґелєртерською ерудициєю, не заморожені фільософічними рефлєксами, — прекрасна ся книжка успіху також не мала: у публики Фльобер уже рішучо вийшов з моди.
