мила собі нігтї до кратів ґалєриї, а монументальні льви, здавало ся, гризли її плечі й рикали разом з нею.
Антипа казив ся також, сьвященики, вояки, фарісеї, — всї кричали пімсти, решта також — гнїваючись, що відтягаєть ся сподївана приємність.
Манеї вийшов, затуливши своє лице.
Час тягнув ся гостям ще довше нїж першого разу. Всї нудились. Раптом в коритарі залунали кроки — нетерпеливість ставала незносною.
Голова появила ся — Манеї тримав її за волосє й простягнувши наперед, пишав ся оплесками.
Поклавши на тацу, він подав її Сальомеї. Та жваво понесла голову на ґалєрию, і кілька хвиль пізнїйше її принесла назад тетрархови та стара, що її він бачив рано на даху хати, а потім в покою Іродїяди.
Тетрарх відвернув ся, аби не бачити голови. Вітелїй кинув на неї рівнодушний погляд. Манеї зійшов з естради й показав її римській старшинї, потім иньшим, хто сидїв з того боку.
Всї оглядали її.
Гостре вістрє меча, зіскочивши, зачепило щелепи. Конвульзия покривила лїнїю уст. Кров, уже запекла, скропила бороду.
