потраву Мецената — з дикого осла, а се було звіря нечисте.
Авль, приточуючи до ослячої голови, глузував, що мовляв вони кланяють ся ослиній голові[1], і перейшов до глузувань з поводу їх відрази до свинячого мяса: певне, казав він, се тому, що ся худоба забила їх Бахуса, а вони прецїнь дуже люблять вино, бо навить у їх Храмі знайшла ся золота лоза виноградна.
Але сьвященики не розуміли його слів: товмач Фіней, Ґалїлеянин з роду, не схотїв їх перекладати. Тодї Авль розгнївав ся страшно, тим більше що й „Азіят“, настрашивши ся, зник. Пир йому також не подобав ся: потрави були мовляв грубі, неприправлені відповідно. Він заспокоїв ся, побачивши курдюки сирийських баранів — самі кусні сала. Вїтелїя знеохочувала вдача Жидів. Певно то їх бог Молох, котрого олтарі бачив він по дорозї; йому пригадало ся жертвуваннє богам дїтей, й оповіданнє про чоловіка, якого вони потайки годували на заріз. Його римська душа бридила їх нетолєранциєю, їх навіженим іконоборством[2], безглуздим завзятєм. Проконсуль хотїв навить забрати ся, але Авль спротивляв ся. Він лежав, спустивши своє одїннє низше пояса, перед ку-
