в уяві своїй старця з воронами, блискавицю що запалює жертвенник, ідольських жерцїв кинених в потік, а жінки на ґалєриї думали про сарептську вдовицю.
Яков твердив, що його знає, бачив, і люде також!
— Як же він зветь ся?
Той крикнув з цїлої сили:
— Яоканан!
Антипа впав так, як би щось ударило його в груди. Садукеї кинули ся на Якова. Елеазар галасував, хотячи, щоб його послухали. Коли настало мовчаннє, він завинув ся в свою хламиду і як судя почав ставити питання:
— З огляду що пророк (Ілія) умер…
Шум перервав його: всї вірили, що Ілія тільки зник. Елеазар, роздражнений тим, одначе далї вів свій допит:
— Ти віриш, що він воскрес?
— Чому нї? відповів Яков.
Садукеї здвигнули плечами; Йонатан, вилупивши свої очка, силував ся сьміяти ся як блазень: нема мовляв нїчого дурнїйшого від сеї претенсиї тїла вічно жити, і він продеклямував, з огляду на проконсуля сей вірш сучасного поета:
