Раби, проворні як пси, на повстяних підошвах, крутили ся вносячи таци.
Стіл проконсуля стояв в золотій ґалєриї, на підвисшенню з дощок сїкомори. Вавилонські коври звисали над ним шатром. Три лавки, декоровані слоновою кістю, — одну посерединї й дві з боків, займали Вітелїй, його син і Антипа: Вітелїй від дверей, на лїво, Авль на право, тетрарх по серединї. На нїм був важкий чорний плащ, цїлий вкритий аплїкациями; лице його було помальоване, борода розчесана як вахляр, волосє присипане синїм порошком, і на нїм діадема з дорогим каміннєм. Вітелїй лишив ся в пурпуровій шарфі, що навскоси переходила через льняну тоґу. Авль казав звязати собі на спині рукави свого одїння з фіолєтового шовка, вишиваного сріблом; волосє у нього було завите в кілька рядів, а на груди, повній і білій, як у жінки, блищав ся шафіровий нашийник. Коло нього, на рогожцї, підібгавши ноги, сидїв гарний хлопчик, все усьміхнений. Авль зобачив його в кухнї і не хотїв більше пускати від себе, а не запамятавши його халдейського імени, звав його просто Азіятом. Від часу до часу він лягав на тріклїнїй[1], і тодї його голі ноги панували над цїлою компанїєю.
