Голуби, злетївши з дахів, крутили ся наоколо по дворі: се був час коли Манеї звичайно кидав їм зерно. Але Манеї сидїв при ногах тетрарха, що стояв коло Вітелїя. Ґалїлеяне, сьвященики, вояки стояли кругом за ними, в напруженню чекаючи, що тепер буде.
Почуло ся наперед зітханнє, пущене глухим голосом.
Іродїяда зачула його з другого краю двора і не можучи стримати ся, перейшла через натовп і слухала, нагнувшись і спершись рукою на плече Манеї.
Залунав голос:
— Горе вам, фарисеї й садукеї, рід зьміїний, міхи надуті, цимбали крикливі!
Пізнали в тім Яоканана; його імя пішло по устах, з усюди почали збігати ся люде.
— Горе тобі, народе, зрадники з колїна Юдиного, піяки з колїна Єфраімового, що сидите в родючих долинах і спотикаєте ся від вина!
— Щоб ви пропали, як розлита вода, як хробак, що пропадає серед дороги, як недоносок жінки, що не побачить сьвіта.
— Тобі, Моаве, прийдеть ся ховати ся між гілєм кіпариса, — як горобцеви, в печері — як миші. Брами замка розпадуть ся скорше, нїж шкарлупа горіха, упадуть мури, запалають міста. Не устане бич Предвічного! Він
