Сторінка:Федір Достоєвський. Вина і кара. (1927-28).djvu/73

Цю сторінку схвалено

Саме так, начеб він попав кусником одежі в колесо машини, і його почало в неї втягати.

Зразу, — правда, давно вже перед тим, — його занимало одно питання: длячого так легко відкриваються і зраджуються майже всі злочинства, і так явно визначаються сліди трохи чи не всіх злочинців?

Він прийшов мало-помалу до ріжнородних і цікавих заключень, і по його думці найголовнійша причина полягає не тілько в матеріяльній неможливости скрити злочинство, як в самім злочинцю; іменно сам злочинець, і майже кождий, в хвилю злочинства підпадає якомусь упадкови волі і розсудку, на котрих місце таки зараз вступає якась непонятна, дитиняча легкодушність, і саме в ту хвилю, коли найбільше потрібні розсудок і осторожність. По його переконанню виходило, що отсе затьміння розсудку і упадок волі чіпаються чоловіка подібно як недуга, розвиваються постепенно і доходять до свого вершка безпосередно в хвилю перед доконанням злочинства; удержуються на тім самім степени в саму хвилю злочинства і ще якийсь час після него, відповідно до особистости; однак минають так само, як кожда слабість. Питання же: чи слабість родить злочинство, або знов чи само злочинство задля особлившої натури своєї веде завсігди з собою в парі щось в роді хороби — він ще не чув себе в силах порішити.

Дійшовши до таких заключень, він був певний, що з ним, особисто, в його справі, не можуть діятись подібні хоробливі перевороти, що розсудок і воля остануться при нім невідємно за весь час доконання того, що він задумав, попросту по тій причині, що задумане ним — „не є злочинством”…

Опускаємо цілий той процес, за посередництвом якого він дійшов до послідного виводу; ми і без того надто забігли вперед… Додамо лиш, що фактичні, чисто матеріяльні трудности діла грали в його умі зовсім другорядну ролю. „Треба лиш задержати над ними усю волю і увесь розсудок, і вони в свій час будуть всі побіджені, коли прийдеться познакомитись до найменшої тонкости з всіми подробицями діла”… Але діло не починалось.

В остаточні свої порішення він і дальше ні трохи не вірив, і коли наспіла година, усе вийшло зовсім не так, а якось дивно, майже навіть несподівано.