Сторінка:Федір Достоєвський. Вина і кара. (1927-28).djvu/70

Цю сторінку схвалено

підійшов він до дверий, відхилив їх тихенько і став надслухувати долі сходами. Серце його страшно билося. Але на сходах було все тихо, мов би всі спали.

Дико і чудно показалось йому, що він міг переспати в такій непамяти від вчерашнього дня, і нічого ще не зробив, нічого не приготовив… А тимчасом може се і шеста година вже била. І незвичайне, горячкове та якесь аж непритомне заклопотання обгорнуло його нараз замісць дотеперішнього сну і заголомшення. Приготовань впрочім було небогато.

Він напружив всі сили, щоб про все памятати і нічого не забути; а серце раз-враз билось, стукало, так, що йому дихати стало тяжко. По-перше, треба було зробити петлю і до пальта пришити, — діло мінути. Він сягнув під подушку і відшукав в накиданім під нею біллю одну цілком подерту, стару, не прану свою сорочку. З її лахів він видер тасьму на цаль широку а з вісім цалів довгу. Отсю тасьму зложив він в двоє, зняв з себе своє широке, міцне, з якоїсь грубої бавовняної матерії зроблене літне пальто (одиноку його верхню одежу) і почав пришивати оба кінці тасьми під ліву паху з під споду.

Руки його дрожали, коли шив, але він упорався так добре, що зверху нічого не було видно, коли він знов надів пальто. Голка і нитки були в него вже давно приготовані і лежали в столику на папері. Що-ж дотикаєсь петлі, то се була дуже дотепна його власна видумка; петля мала бути для топора. Годі-ж було вулицею нести топір в руках. А коли сховати під пальтом, то все таки треба було рукою притримувати, а се було би видно. Тепер же з петлицею треба лиш вложити в неї вістрє топора і він буде висіти спокійно під пахою зі споду цілу дорогу. Запустивши-ж руку в побічну кишеню пальта, він міг і кінець ручки топора придержувати, щоб вона не баламкалась; а що пальто було дуже широке, справдішний мішок, то і не можна було бачити зверху, що він рукою, через кишеню, щось придержує. Отсю петлю він також вже перед двома тижнями видумав.

Покінчивши з тим, він уткнув пальці в маленьку щілину межи своїм турецьким диваном і долівкою, поглядав коло лівого кута і витягнув давно вже приготовлений і схований там застав. Сей застав був однакож цілком не застав, а просто деревляна, гладко обстругана дощинка, величиною і за-