Згодом-перегодом Раскольнікову лучилось якось-там провідати, пощо іменно міщанин і баба призивали до себе Лизавету. Справа була найзвичайнійша в світі і не містила в собі нічого такого особливого. Приїзша і попавша в біду родина продавала річи, одіння і таке друге, все жіноче. А що на ринку продавати невигідно, тому шукали торговку, а Лизавета сим занималась: брала поручення, ходила за ділами і мала велику практику, бо була дуже чесна і завсігди говорила крайну ціну: яку ціну скаже, так сему й бути. Говорила же загалом мало і, як вже було сказано, була така несміла і жахлива…
Але Раскольніков останніми часами став забобонний. Сліди забобонности остались в нім ще довго і опісля, майже не до викорінення. І в цілім сім ділі він завсігди потім склонний був бачити щось немов би дивного, таємничого, начеб присутність якихсь особливших впливів і збігу обставин.
Ще зимою оден знакомий йому студент, Покорев, виїзджаючи до Харкова, подав йому якось в розмові адресу старухи Олени Іванівни, колиб при нагоді прийшлося йому що заставляти. Довго він не ходив до неї тому, що мав лєкції та сяк-так з бідою давав собі раду. Півтора місяця тому назад він згадав про адресу; в него були дві річи пригожі на застав: старий батьківський срібний годинник і маленький золотий перстенець з трома якимись червоними камінцями, подарований йому при пращанню сестрою на памятку. Він рішив занести перстенець; найшовши старуху, він від першого погляду, ще нічого особлившого про ню не знаючи, почув до неї невимовну відразу, взяв у неї два „папірці” і по дорозі зайшов до одної поганенької гостинниці. Він замовив чай, сів і тяжко задумався. Дивні думки накльовувались в його голові, мов з яйця пташини, і дуже, дуже занимали його.
Майже рядом з ним при другім столику сидів студент, котрого він зовсім не знав і не памятав, та молодий офіцер. Оба скінчили грати в білярд і попивали чай. Нараз він почув, що студент говорить офіцерові про лихварку Олену Іванівну, колежську реґістраториху, і подає йому її адресу.
Вже те саме показалось Раскольнікову якось дивним: він що лиш звідтам, а тут якраз діло про неї. Розуміється
