запитував він завсігди, чому-ж така важна, така рішуча для него, і рівночасно така в найвисшім степени случайна стріча на Сінній (по котрій навіть і йти йому було ні за чим), подибала його якраз тепер, в таку пору, в таку хвилю його життя, при такім настрою його духа і при таких іменно обставинах, при котрих єдино і могла вона, отся стріча, мати рішучий і кінчаючий справу вплив на усю його долю? Мов би тут нарочно піджидала його!
Було около девятої години, коли він переходив по Сінній. Всі крамарі на столах, в будках і в склепах запирали свої крамики або знимали і забирали свій товар і розходилися по домах, рівно як і купуючі. Біля гостинниць на брудних і вонючих подвірях домів Сінної площі, а найбільше коло шинків товпилось богато ріжного народа промишленників і обірванців. Раскольніков особливо любив сі місця, так само як і усі в тім куті лежачі переулки, коли виходив без ціли на вулицю. Тут лахи його не звертали на себе нічиєї згірдної уваги і можна було ходити в будь якім дрантю та не зобидити нікого.
Біля самого К…го переулка, на розі міщанин і баба, жінка його, торгували на двох столах товаром: нитками, тасьмами, бавовняними хусточками і иншим. Вони також збиралися домів, але запізнились, розмовляючи з підійшовшою знакомою. Знакома тая була Лизавета Іванівна, або просто, як всі її звали, Лизавета, молодша сестра онтої самої старухи Олени Іванівни, колежської реґістраторихи і лихварки, у котрої вчера був Раскольніков, коли заходив заставляти годинник і робити свою пробу…
Він давно вже знав усе про отсю Лизавету і навіть вона його знала потрохи. Се була висока, неповоротна, жахлива і несміла трийцять-пять-літна дівка, що мов невільниця залежала від своєї сестри, працювала на неї день і ніч, дрожала перед нею і переносила від неї навіть побої. Вона стояла в задумі з клунком перед міщанином і бабою і уважно прислухувалась їм. Тії обясняли їй щось з особлившим запалом.
Коли Раскольніков так нечайно побачив її, якесь дивне чувство, похоже на крайне здивовання заволоділо ним, хоч в отсій стрічі не було нічого дивного.
— Ви би, Лизавето Іванівно, і порішили, побачивши на
