Сторінка:Федір Достоєвський. Вина і кара. (1927-28).djvu/57

Цю сторінку схвалено

неприємне чувство і навіть страх, коли він переходив коло неї, проходжуючись з батьком.

Там заєдно був такий тиск, так ревіли, реготались, сварились, так погано і крикливо співали і так часто бились; довкола коршми снувались завсігди такі пяні і страшні обличчя… Стрічаючись з ними, він тісно тулився до батька і цілий дрожав. Поуз коршми дорога вічно запилена, і порох на ній вічно такий чорний. Іде вона вигинаючись дальше і о триста кроків відси направо обходить міське кладовище. Серед кладовища камінна церков з зеленою вежею, до котрої ходив він два рази на рік з батьком і з ненькою на обідню, коли служились панахиди по його бабі, що померла вже давно і котрої він ніколи не бачив. При тім завсігди вони брали з собою кутю на білій тарілці, в серветці, а кутя була цукрована з рижу і з родзинків, вдавлених в риж навхрест. Він любив отсю церкву і старинні в ній образи, переважно без рамок, і сіденького священика з дрожачою головою.

Побіч бабусиної могили, на котрій була плита, була і маленька могила його молодшого брата, що вмер піврічною дитиною, котрого він також зовсім не знав і не міг памятати; але йому сказали, що в него був маленький братчик, і він кождий раз, коли навіщав кладовище, побожно і з пошанованням хрестився над могилкою, кланявся їй і жалував її.

І ось сниться йому: вони ідуть з батьком дорогою до кладовища і переходять попри коршму; він держить батька за руку і зі страхом оглядається на коршму. Особливша обстанова притягає його увагу: на сей раз тут немов би танці, товпа роздягнених міщанок, баб, їх чоловіків і всякої зволочі. Всі пяні, всі співають пісні, а біля коршемного рундука стоїть віз, але дивний віз. Се один з тих возисків, до котрих запрягають великих тягарових коней і перевозять на них товари і бочки з горівкою.

Він все любив дивитись на сих здоровенних довгогривих коней, з грубими ногам, що ступають спокійно, мірною ходою і везуть за собою немов цілу гору, ні трохи не напружаючись. Але тепер, дивне диво, до такого великого воза запряжена була маленька, худенька, гніда селянська шкапина, одна з тих, котрі, — він часто се бачив, — надриваються звичайно з високим яким-там возом дров або сіна, особливо коли віз застрягне в болоті, або в колії, при тім їх