Зоня за весь час слабости його могла всего тільки двічі відвідати його в касарни; кождий раз треба було просити дозволу, а се було трудно. Все-ж таки вона часто приходила на подвіря лічниці, під вікна, особливо під вечір, а іноді так тільки, щоби постояти на подвірю мінутку і хоч здалека поглянути на вікна касарні. Раз під вечір, вже трохи не зовсім подужавший Раскольніков заснув. Прокинувшись, він так собі нічого підійшов до вікна і нараз побачив в віддали, біля воріт лічниці, Зоню. Вона стояла і начеб чогось дожидала. Щось аж наче прошибло в ту хвилю його серце; він здрігнув і чим скорше відійшов від вікна. На другий день Зоня не приходила, на третій день також; він завважав, що дожидає її з несупокоєм. Наконець його виписали. Повернувши до острога, він довідався від арештантів, що Зофія Семенівна занедужала, лежить дома і нікуди не виходить.
Він був неспокійний, посилав вивідатись про неї. Скоро довідався він, що слабість її не небезпечна. Почувши з своєї сторони, що він про неї так клопочеться і за нею тужить, Зоня прислала йому карточку, написану олівцем і повідомила його, що її богато ліпше, що у неї тільки легка простуда, і що вона скоро, дуже скоро, прийде побачитись з ним на роботу. Коли він читав ту карточку, серце його сильно і болючо билось.
День знову був ясний і теплий. Ранним ранком, в шестій годині він вийшов на роботу, на беріг ріки, де в сараю уряджена була піч для випалювання алябастру і де його товкли. Вийшло сюди всего трох робітників. Оден з арештантів взяв супровожаючого вояка і пішов з ним в кріпость за якимсь інструментом, другий почав приготовляти дрова і накладати в піч. Раскольніков вийшов з сараю на сам беріг, сів на зложені коло сарая колоди і почав глядіти на широку і пустинну ріку. З високого берега відкривалась широка околиця.
З далекого другого берега ледви чутно доносилась пісня. Там, в облитім сонцем, непрогляднім степу, ледви замітними точками чорнілись кочові юрти. Там була воля і жили инші люде, цілком непохожі на тутешніх, там якби сам час остановився, мов би не проминули ще віки Авраама і стад його. Раскольніков сидів, глядів неподвижно, не відриваючись; думка його переходила в маячення, в мрії; він про щось думав, тільки якась туга непокоїла і мучила його.
Втім біля него найшлася Зоня. Вона підійшла заледви
