— А-а-а! Ви знову, забули що небудь?… Але що з вами?
Раскольніков з поблідлими губами, з неподвижним поглядом, поволеньки приблизився до него, підійшов до самого стола, оперся на него рукою, хотів щось сказати, та не міг; чути було тільки якісь беззвязні звуки.
— З вами погано. Крісло! От сідайте на крісло, сідайте! води!
Раскольніков опустився на крісло, однак не спускав очей з лиця дуже немило здивованого Ілії Петровича. Оба з мінуту гляділи оден на одного і ждали. Принесли води.
— Се я… — почав Раскольніков.
— Випийте води.
Раскольніков відсунув рукою воду і тихо, з перестанками, все-ж таки зрозуміло, промовив:
— Се я убив тоді старуху-чиновницю і сестру її Лизавету топором і ограбив.
Ілія Петрович роззявив рот. Зі всіх боків збіглися.
Раскольніков повторив своє зізнання…
|
|
|
|
