дала собі, як вчера Свидригайлов сказав її, що у Раскольнікова дві дороги — Сибір або… Вона знала дотого ще його гордість, завзяття, самолюбство і зневіру.
— Та невже-ж тільки малодушність і боязнь смерти можуть наклонити його жити? — подумала вона наконець в розпуці.
Сонце тимчасом вже забиралось спочивати. Вона сумно стояла перед вікном і пильненько гляділа крізь него, — але в отсе вікно була видна лиш одна бокова, небілена стіна сусідного дому. Наконець, коли вже вона дійшла до рішучого переконання, що нещасний відбере собі життя, — він увійшов в її кімнату.
Радісний крик вирвався з її груди. Однакож поглянувши уважно в його лице, вона відразу сполотніла.
— Ну, так! — сказав усміхаючись Раскольніков. — Я за твоїми хрестами, Зоню. Адже сама ти мене на перехрестя посилала; що-ж тепер, як дійшло до діла, і налякалась?
Зоня в зачудованню гляділа на него. Дивним показався її сей тон; холодна дрощ перебігла по її тілі, та тільки через мінуту вона догадалась, що і тон і слова ті, все було удане. Він і говорив навіть з нею, глядячи якось в кут і начеб уникаючи поглянути її просто в лице.
— Я, бачиш, Зоню, розважив, що так будь що будь буде вигіднійше. Тут заходить ще одна річ… Тільки довго би розповідати, та і нічого. Мене лиш, знаєш, що сердить? Мені досадно, що всі ті дурні, звірячі пики обступлять мене зараз, будуть балушити просто на мене свої сліпаки, завдавати мені свої дурні питання, на котрі треба буде відповідати, — будуть вказувати пальцями… Тьфу! Знаєш, я не до Порфіра іду; надоїв він мені. Я радше до свого приятеля Пороха пійду, то-то здивую, то-то ефекту в своїм роді досягну. А треба би бути холоднійшим; надто вже я горячковий зробився в останній час. Чи віриш: я перед хвилею нагрозив сестрі трохи не кулаком за те тільки, що вона обернулась у послідний раз поглянути на мене. Свиньство такий стан! Ех, до чого я дійшов! Ну, що же, де-ж хрести?
Він був мов би сам не свій. Він не міг устояти одної мінути, ні на однім предметі не міг скупити уваги; думки його перескакували одна через другу. Він заговорювався; руки його злегка дрожали.
Зоня мовчаливо виняла з ящика два хрестики, кипарис-
