Сторінка:Федір Достоєвський. Вина і кара. (1927-28).djvu/506

Цю сторінку схвалено

— Яким же се процесом може так вийти, що він наконець перед всіми ними вже без розумовання смириться, переконанням смириться? А що-ж, длячого-ж і ні? Розуміється, так і повинно бути. Хіба двайцять літ безнастанного гнету не добють дочиста? Вода камінь точить. І пощо-ж, пощо-ж жити після того, пощо я іду тепер, коли сам знаю, що все те буде іменно так, як по книжці, а не инакше.

Він вже в сотний раз може бути завдавав собі се питання від вчерашнього вечера, але все таки йшов.


VIII.

Коли він увійшов до Зоні, вже починало смеркати. Цілий день Зоня переждала його в страшнім неспокою. Вона ждала разом з Дунею. Тая прийшла до неї ще раненько, нагадавши вчерашні слова Свидригайлова, що Зоня „про те знає”. Не будемо передавати подробиць розмови і сліз обох женщин, і наскільки зійшлися вони між собою. Дуня з сих відвідин по крайній мірі винесла одну потіху, що брат буде не сам: до неї, Зоні, до першої прийшов він зі своєю сповідею; в ній шукав він людини, коли йому людини стало треба; а вона піде за ним, куди пішле доля. Вона і не питала, бо знала, що се буде так. Вона гляділа на Зоню навіть з почестю і зразу аж трівожила її сим почесним чувством, з яким до неї відносилась.

Зоня готова була майже аж заплакати: вона, противно, уважала себе негідною хоч би тільки глянути на Дуню. Прекрасний образ Дуні, коли тая поклонилась її з такою уважливістю і з поважанням, як вони у першій раз бачились у Раскольнікова, від тої хвилі на віки остався в душі її як одна з найкращих і недосягнених згадок в її життю.

Дунечка наконець не витерпіла і оставила Зоню, щоби дожидати брата в його мешканню; її заєдно здавалось, що він туди перше прийде. Оставшись сама, Зоня таки зараз стала мучитись від страху при думці, що може бути дійсно він покінчить самогубством. Того самого боялась і Дуня. Але обі вони цілий день на переміну переконували одна другу всіми доводами про те, що сего бути не може, і були спокійнійші, поки були разом. Тепер же, як тільки розійшлись, одна та друга почали про одне те лиш думати. Зоня прига-