дали цілу чарку. Червоні губки дослівно неначе горять, пашать, та що се?
Йому нараз показалось, що довгі чорні вії її начеб подрігують і мигають, начеб припіднимаються і з під них виглядає лукаве, остре, якось не по дитячому підморгуюче око, словом що дівчинка не спить і лиш чиниться, будьто би спала. Так, так і є: її усточка розтягаються в усмішку; кінчики губок подрігують, мов ще здержуючись; се вже сміх, явний сміх; щось безстидне, визиваюче, світиться в отсім цілком не дитинячім лици; се розпуста, се лице камелії, безсоромне лице продажної француської камелії. От, вже цілком не таячись, отвираються обоє очка: вони обводять його вогненим поглядом, вони кличуть його, сміються… Щось безконечно недорічне і обидне було в отсім усміху, в отсих очах, в усій тій погани в лиці дитини.
— Як! пятилітня! — прошептав в справдішній грозі Свидригайлов. — Се… що-ж се таке?
Тільки ось вона вже цілком обертається до него всім палаючим личком, простирає руки…
— А проклята, — крикнув з відразою Свидригайлов, підносячи на неї руку… Та в тую хвилю прокинувся…
Він на тім самім ліжку, так само завинений в покривало, свічка не запалена, а вже в вікнах біліє повний день.
— Змора цілісеньку ніч.
Він гнівно піднявся, чуючи, що цілий поломаний; кости його боліли. На дворі густа мрака і нічого пізнати не можна. Близько пятої години; перестав! Він встав, надяг свій жакет і пальто, ще вогкі. Налапавши в кишені револьвер, він виняв його і поправив капслю; потім сів, виняв з кишені записну книжку і на першій, видній картці, написав великими буквами кілька стрічок. Прочитавши їх, задумався і оперся ліктями об стіл. Револьвер і записна книжка лежали тут таки, коло ліктя. Пробуджені мухи обсіла нетикану порцію телятини, що стояла також на столі.
Він довго глядів на них і наконець свобідною рукою почав ловити одну муху. Довго мучився він в пробах, але ніяк не міг піймати. Наконець схопивши себе на тім інтереснім заняттю, опамятався, дрігнув, встав, і з порішенням вийшов з кімнати. Через мінуту він був на вулиці.
Молочна, густа мрака лежала над містом. Свидригайлов пішов по ховзкім, грязнім, деревлянім бруку в сторону Ма-
